2020 взгляд со стороны
Инок59
Ваять без смысла:- это ль не кураж,
Ретушь фрагментов:- не имеет смысла.
В сквозящем недоверии «артисту»,
Всплывает ненависть:- развязка уже близко,
Вот отчего пустой ажиотаж.
Нет, полумерами страны не изменить,
Идейный стержень возрожденью нужен.
Связь поколений:- вот родственная нить,
Что позволяет эгрегор открыть,
И победить растленье и бездушье…
Что строить, с кем, а главное зачем?
Известно, средства подбирают под задачу.
Идея может смысл переиначить,
Акценты действий нужно обозначить,
Чтоб избежать рассудочных проблем…
Когда покаемся за амнезию лет,
Поймём, что действия:- лишь дети обстоятельств.
И лишь в духовности скрыт путь наших побед,
Ибо она в тоннеле смрадном свет,
Всё остальное путь слепых предательств…
* * *
Истории боится трус иль враг,
Пусть горечь в ней сквозит, но это благо.
И от того душою правит страх,
И привкус ненависти в деяньях и словах,
У власть имущего незваного «варяга»…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
